#громадськемісце Виникнення Кримського улусу #крим #krym #crimea #крым

Виникнення Кримського улусу

Спеціально для Крим.Реалії

Внаслідок завоювань 1230-40-х років до складу Монгольської імперії увійшли великі простори Східної Європи, зокрема Крим. Влада монгольських ханів простягалася від гирла Дунаю до гирла Амура. Як було влаштовано управління цими землями?

Чингізхан виділив своєму синові Джучі західні околиці Монголії, включаючи й ще не завойовані землі. Цей улус отримав ім’я свого правителя (Золота орда – пізніша книжкова назва). Джучі помер ще за життя батька, тож розширення меж його улусу лягло на синів. Первістком був Орду-Ічен, але він поступився формальним старшинством брату Бату, відомому на Русі як Батий.

За монгольською традицією Улус Джучі був розділений на два крила: західне («ліве» в їхній картині світу) та східне («праве») – з умовним кордоном по Уралу. Західне очолювали нащадки Бату, ці хани вважалися правителями всієї держави. Східне крило залишилося за Орду-Іченом та його синами, які керували своїми землями самостійно. Фактичне злиття двох крил в одну державу відбулося лише через сторіччя.

Через свою розлогість західне крило (воно ж Ак-Орда – «Біла») також було поділене на два крила з кордоном по Дону та Сіверському Донцю. Крим завжди входив у систему західного крила Ак-Орди.

Базовою адміністративно-військовою одиницею Золотої орди був тумен (тьма) – територія, з якої в теорії можна було набрати і утримувати десятитисячне військо (насправді зазвичай менше). Тумени могли ділитися на більш дрібні одиниці. Вище розташовувалися улуси, які, проте, були радше політичними одиницями – умовними триманнями нащадків Джучі. Ні кордони, ні система престолонаслідування в улусах не були усталеними. Загалом у ХІІІ столітті дослідники налічують від 14 (за кількістю синів Джучі) до 22 улусів Золотої орди, з яких приблизно половина розташовувалася на захід від Дону (включаючи улус Крим).

Крим за правом завойовника мав належати Шибану, брату Бату – саме його війська у 1238 році захопили Судак, Кирк-Ор (Чуфут-Кале) і, можливо, Херсон. Проте сам Шибан на півострові не залишився, вирушивши у похід до Центральної Європи, та й гарнізонів монголи у Криму не розмістили. За свої успіхи Шибан був у 1242 році пожалуваний улусом на території сучасного Казахстану.

Того ж року Бату наділив свого брата й вірного соратника Тукай-Тимура улусом, до складу якого увійшли нижнє Поволжя, землі біля Каспійського моря, на Кавказі, а також східний Крим.

Проїжджаючи через Крим у 1253 році, Вільгельм де Рубрук зустрів у степах якогось Скатая, «начальника» тієї області, яка охоплювала, мабуть, і Приазов’я. Однак на пряме запитання Рубрук отримав відповідь, що у владі Ската всього 500 людей, тому називати його темником було б передчасно.

У 1256 році один за одним померли Бату і його син Сартак – правителі Улусу Джучі. Так само недовгим було правління Улагчі (1256-1257). Не виключено, що двох останніх отруїв Берке – брат Батия, котрий сам претендував на престол. Берке був першим мусульманином із монгольських ханів, він централізував управління підвладними народами, провів перепис на Русі, дозволив православну єпархію у своїй столиці Сараї, опікувався містами та торгівлею.

Саме за Берке Крим точно був туменом і, найімовірніше, окремим улусом. У 1263 році посли єгипетського султана до хана проїжджали через півострів. Висадилися вони в Судаку, потім перейшли однойменну гору, і там їх зустрів Табук – кипчак за походженням та управитель міста Кирим. А в одному дні їзди в степу вони знайшли «воєначальника на ім’я Тук-буга, ватажка десяти тисяч вершників, і він правитель усіх тих місць».

Назва «Крим» витіснила традиційні терміни «Таврика» та «Хазарія» на позначення півострова

Також у період між франкським та єгипетським посольствами виникла столиця улусу – місто Кирим (відоме і під генуезьким ім’ям Солхат). У 1263 році в місті була побудована перша мечеть. Через сто років назва «Крим» витіснила традиційні терміни «Таврика» та «Хазарія» на позначення півострова. Вже наприкінці 1250-х років на монетному дворі Кирима карбували срібні монети-ярмарки з ім’ям Тука-Тимура. Його другий син Уран-Тимур після смерті батька очолив кримські володіння орди – саме він домовився з генуезцями про створення ними своєї факторії Каффи. Пізніші хани Криму – Гераї – були нащадками Тука-Тимура, і цим пояснювали свою владу над півостровом.

Приблизно в цей час виникло і ще одне місто – Карасубазар, яке швидко стало одним із найбільших торгових центрів улусу. Розташоване воно біля підніжжя скелі Ак-Кая, на вершині якої колись розташовувалася перша столиця кримських скіфів – дуже вигідне було місце.

У 1260 році в Монгольській імперії почалася війна за трон великого хана, в якій Берке підтримав переможену сторону. Того ж року загострилися відносини Берке з Хулагу – монгольським ханом на Близькому Сході, – а 1262 року між ними почалася війна. Все це призвело до того, що єдина монгольська імперія де-факто припинила своє існування.

До середини XV століття саме сельджуцька культура відіграватиме роль «високої» серед тюркського населення Криму

Втягнутою у цю війну виявилася Візантія. Чи то 1260-го, чи 1261 року між василевсом Михайлом VIII і ханом Хулагу було підписано договір про союз, одним із пунктів якого було утримання під домашнім арештом у Константинополі поваленого сельджуцького султана Кей-Кавуса II. У 1265 році Берке відправив війська на захоплення міста Еноса на березі Егейського моря, в результаті чого султан був звільнений і переїхав до Орди.

Кей-Кавус II отримав у тимчасове утримання міста Судак і Солхат, за ним до Криму переїхали ще 12 тисяч сельджуків. Як я вже зазначав, до середини XV століття саме сельджуцька культура відіграватиме роль «високої» серед тюркського населення півострова.

У 1266 році Берке помер, і його місце зайняв Менгу-Тімур. Він із самого початку наказав карбувати монети зі своїм ім’ям замість імені великого хана, тож з його правління відраховується формальна незалежність Золотої орди. А 1269 року на спеціальному курултаї хани Улусу Чагатая та Улусу Джучі визнали один одного незалежними правителями та уклали союз проти великого хана Хубілая, якби той вирішив піти на них війною.

Навесні 1278 року Кей-Кавус II помер (не раніше 25 травня), а 28 травня того ж року в Сугдейському синаксарі з’явився запис про вбивство трьох людей з тюркськими іменами «і всіх інших сугдійців татарами». Окремі історики роблять із цього далекосяжні висновки про нібито повне руйнування Судака, ледь не геноцид, і датують 1278 роком руйнування в Херсоні та інших містах Криму. Тим часом, мабуть, вбивства стосувалися лише тюрків і були пов’язані з боротьбою всередині сельджуків. Це підтверджує синаксар – 9 липня того ж року в Сугдеї помер (?) якийсь чернець Калтан, отже – було кому вмирати і кому це записати.

А проблеми у сельджуків були ще ті! Масуда, старшого сина покійного султана, хан Менгу надумав зробити спадкоємцем Кей-Кавуса і наказав одружитися із вдовою останнього – Урбай-хатун. Те, що виглядало прийнятним в очах монгола, хоч і мусульманина, здалося сельджуку диким. Тому Масуд та двоє його синів через Сугдею втекли до Анатолії.

А масові руйнування небаченого раніше масштабу в Криму справді сталися, і вони пов’язані з ім’ям знаменитого темника Ногая. Але ця історія вимагає окремої розповіді.

Зв’язки між Золотою ордою та Єгиптом настільки зміцніли, що султан Калаун пожертвував гроші на будівництво у 1287-88 рр. мечеті в Солхаті – сьогодні її помилково називають «мечеттю Бейбарса».

На початку XIV століття хан Узбек здійснив велику реформу, ліквідувавши старі родові улуси та розділивши всю країну на 10 великих округів-іклім. Цікаво, що Кримський півострів входив до складу трьох із них, що більш ніж дивно для такої невеликої території. Згідно з енциклопедистом Шихабу Аль-Калкашанді, новий адміністративний устрій виглядав так:

1) «Округ четвертий – Крим (ал-Кирим)… це назва округу, який включає приблизно сорок поселень». Столицею улусу було місто Кирим, він же Солхат («Люди дали йому назву Крим, а коли вони говорять Крим, то мають на увазі лише Солхат»), іншими великими містами були Каффа і Судак, а також, що дивовижно, Укек на Волзі. Північний кордон улусу виходив за межі Криму і, можливо, сягав сучасної річки Вовча в районі Запоріжжя.

2) «Округ п’ятий – край Азова». Азов був столицею улусу, до якого входила також Тамань і Керченський півострів.

3) «Округ дев’ятий – країна Ас». «Його столиця — Кирк-Єр (Кіркір)… це важкодоступна фортеця на горі, на яку ніхто не може піднятися, а в середині цієї гори є ущелина, яка вміщує мешканців цього міста. Воно розташоване далеко від моря, напівночі, від Сари-Кермана [Херсонеса] приблизно один день шляху… Там [є] величезна, дуже висока гора, яка називається Чатирдаг (Ажатіутаг)… Вона видна кораблям із Кримського моря».

1333/34 року в Криму побував великий мандрівник Ібн Баттута. У Солхаті він приєднався до еміра Тулук-Тімура, а в Азаці (Азові) зустрів іншого еміра – Мухаммед-ходжу аль-Харизмі. Пізніше він уточнив, що старші еміри – начальники туменів, а молодші еміри – тисячники. Італійські документи XIV століття також називали прилеглу місцевість «Солхатським туменом». «Кримський тумен» дожив до правління Хаджі Герая, коли перетворився на самостійну державу – Кримський юрт.

Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії . Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту : https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net . Також слідкуйте за основними подіями в Telegram , Instagram та Viber Крим.Реалії . Рекомендуємо встановити VPN .

ДЖЕРЕЛО